Читанка травня

Мій травень виявився малочитальним, як і минулорічний - по чотири книжки.
1. Варвара Юрченко "Озеро у спадок". Прочитала, бо було цікаво, як закінчиться, але особливого враження не залишилось.
2.Наталя Гурницька "Мелодія кави у тональності кардамону". Читала довго. Не тому, що розтягувала задоволення, а тому що не виходило викроїти два дні на чисте читання. Як на мене, книжка трохи занадто деталізована, але від того не втрачається чар самої оповіді. Відчутно, що для авторки важливо було написати саме так.
3. Ніка Нікалео "Дольче Віта". Легка, іронічна, наповнена гумором розповідь про гламурних подруг - книжка, у якій є цитати на всі випадки життя.
4. Збірка від Фоліо "Добрі історії. Маслини на десерт". Книжка, яку побачила у прокаті не змогла відмовити собі у бажанні прочитати, тим більше, що обкладинка так і притягувала погляд. Історії різних авторів, деякі з яких здаються незрозумілими, насправді несуть послання про дещо дуже важливе: людяність, совість, добро і пам'ять. Тому я взяла на прокат наступну книжку із цієї серії - "Півцукерки".

Свинка в невідомій степені.

Коли Вікторія принесла Пепу, я змирилась. Коли вона її розбалувала до неможливого, я... змирилась. Було весело спостерігати, як вона вилазить з клітки, щоб покачати права.
За місяць я вже і годувала, і прибирала, і в клітку заганяла. Не могла дочекатись, коли потепліє, щоб переселити Пепу на балкон. Навіть принесла велику картонку, обтягнула клейонкою і натусувала соломи.
Далі мене чекав сюрприз.
Подружка Віки - Олеся вирішила, що теж хоче свинку. І пішла по неї до татунька разом з Вікою. Олеся принесла собі дівчинку, а Віка хлопчика. Я була проти, аж поки не взяла його на руки. Добре, двоє теж помістяться.
Далі вже весело. У Віки знов почався доглядально-абажальний період. Вони з Олесею вигулювали свинок, тримали їх разом і новенькі моментально набрались від Пепи поганих манер.
Тут вже я встала на роги. Вони категорично не хочуть сидіти у клітках, а какашок від трьох непорівняно більше, аніж від одної. І всі пішли на балкон.
Два тижні тому телефонує мені Олесина мама і просить потримати їх Дзіну у нас на балконі, поки вони не знайдуть їй кращу клітку або пачку. Добре. Потримаю.
Сьогодні я заходжу на балкон, щоб поміняти воду і кинути свіжої трави і бачу, що Дзіна підозріло боката. Беру її на руки і на 90% впевнена, що будуть свинята.
Телефоную Олесиній мамі щоб повідомити радісну новину, а у відповідь чую: ну то супер, продасиш на базарі...
І тут я повільно випала.

Не мрій

Колись давно-давно, коли я ще жила з батьками, моєю найбільшою мрією було - жити у квартирі. Хай невеликій, але КВАРТИРІ! Щоб не працювати в саду, не замітати безкінечно подвір'я, не рвати траву кролям і не пильнувати куряток від ворон.
Я вийшла заміж і у нас двокімнатна квартира. Моя мрія збулась. І тепер однією із моїх найбільших мрій є - мати власний будинок. Із великим подвір'ям - байдуже, що його треба безкінечно замітати; із великим садом - байдуже, що там завжди багато роботи. Але все це - простір. Там можна поставити пісочницю, альтанку, качельку для всієї сім'ї, можна завести собаку і кілька котів, можна кинути коц у траву під деревом і заснути...
Мріяти добре. Мрії збуваються. От тільки мріяти треба правильно.

Темрява

Не можу спати без світла. Навіть якщо поруч діти. Вони сплять, їм байдуже. А я не можу.
Терпкий, незрозумілий неспокій перетікає у панічний страх. Здається, що хтось дивиться на мене із темряви.
Може причиною давній сон, у якому, начебто, не було нічого страшного? Але сама згадка про нього лякає мене до майже до паніки.
А може причина у тому, що чоловік на чергуванні і прийде лише зранку, а світло вимкнулось через грозу? І гроза темна, без блискавок. Просто суцільна стіна дощу, вітер і далекий гул...
Коли чоловік вдома, мені байдуже, наскільки темна ніч. Але його немає. Тому запалюю свічку і лягаю спати.

Мінливості

Сьогодні дощ застав мене в кінці робочого дня і мочив всю дорогу до маршрутки. Не взяла парасольку, тому стояла майже в обнімку з липою і чекала автобус. А через дорогу - розкішний каштан із величезними свічами квітів. І я розумію, що вперше за п'ять років прогавила ті дні, коли вони розцвіли. А ще вперше у житті мені не хочеться нести у дім букети із квітів або гілок бузку, хоч як люблю його аромат.
Можливо, небажання нищити живу красу компенсує мою ново набуту стервозність.

"Мелодія кави у тональності кардамону"

Виявляється, книжку можна порівняти із напоєм.

Деякі хочеться прочитати вже і негайно, не відриваючись – наче залпом випити міцного алкоголю…

Деякі хочеться читати повільно, розтягуючи задоволення – як вино або лікер…

А деякі самі не дозволяють читати себе аби як – так не дозволяє себе поспіхом випити міцна гаряча кава із прянощами…

Саме таке враження залишилось у мене після прочитання «Мелодії кави».  Емоційно насичена любовна історія, яка вже з перших сторінок манить ароматом і передчуттям, а далі веде, повільно розкриваючи всі грані смаків-почуттів…

Чи вірю я у таке кохання? Не знаю.

Чи вірю я, що така історія могла статись у реальності? Так.

Анна пройшла довгий шлях від дитини до жінки, до сильної особистості. Вона, всі її переживання, відчуття описані так детально, що складається враження, наче авторка писала про себе.

Хоча, хто знає, може Анна і є одним із минулих втілень Наталі Гурницької?

Читанка квітня.

Наталя Костіна   "...."
Леся Романчук   "Лицарі любові і надії"
Кетрін Тейлор    "Колір любові"
збірка від КСД    "Він і Вона"
Варвара Юрченко   "Право на любов"

Я фанатка такої справи, як книжка на прокат і це заважає мені читати те, що заплановано. Коли заходжу у магазин і бачу новий корінець на поличці - мозок відключається, а думка "три гривні то не гроші" остаточно заспокоює.
Дещо з прокатного насправді добре, дещо так собі, а деколи просто літературна порнографія. Читаю і думаю: як я могла не побачити знак 18+? Хоча, сіре на чорному не сильно кидається в очі. Тим не менше, я дуже рідко не дочитую книжку, хіба що вже зовсім не можу себе змусити.