Тиждень№2...

... плавно перетікає у спробу номер три...

Таємниця.

Минулого тижня прочитала книжку. Насправді шикарну книжку, таку, як люблю. Багатолінійна, насичена, психологічно - любовна історія із тонкими переплетіннями доль і подій. Текст написаний просто і разом з тим надзвичайно глибоко і правдиво. Нічого такого, чого не може статись з кожним з нас у реальності. Розчарування, надії, бажання змін і сумніви у правильності рішень, думки: чи так я живу? чи з тим я живу? чи варто так жити? Емоції, відчуття, питання, переживання які кожна людина ставить перед собою щодня. Перебирає свій внутрішній світ, своє таємне життя...
Читалось швидко, легко і вважаю за щастя бути однією з тих, хто прочитав її на етапі закінченого рукопису.
Якби я мала друкований варіант, це була б одна з небагатьох книжок, у якій на кожній сторінці щось виділено маркером. Шкода, що друкований варіант навряд чи буде.

Джулія Кемерон "Шлях художника" Тиждень перший

Давно мала бажання прочитати цю книжку. Знайшла у неті, завантажила і виявилось, що треба не просто читати, а працювати з нею. Здавалось – це не важко і має бути навіть цікаво.

Вранішні сторінки – писати зразу ж після пробудження, вилити підсвідоме. Джулія назвала це «каналізацією для мозку». Не читати самому як мінімум місяців два і, тим більше, не давати читати це комусь.  Перший день було цікаво, на другий  - роздратовано. Я - сонна, не причесана, не пивша кави і «хаотична пустка» в мозку. Я думала, що зроблю собі поблажку схитрувавши: вранішніх сторінок має бути три від руки, а я пишу у зошиті в клітинку у кожному рядочку, тому вирішила, що ті три сторінки легко вкладуться в одну мого формату. Але навіть одну заповнити важко. Болить рука і направду нічого не пишеться розумного. Хоч, за правилами, ті три сторінки можна заповнити фразою «не знаю, про що писати», лиш би зробити норму. Я зловила себе на тому, що звечора починаю думати, що записати зранку. Не допомагає. Зранку голова порожня і це злить: я взялась, а нічого не виходить. Тому ставлю на свою впертість і продовжую.

В кінці тижня перевірка. Я один день (перевірочний) просачкувала. Але коли почала виконувати завдання, була насправді вражена. З минулого вилізла образа, про яку я навіть не знала, що вона була, є і сидить в мені. Трохи абсурдно, але якось так.
На «творче побачення», що здавалось мені найлегшим до виконання, не сходила.
І на найцікавіше завдання звернула уваги лише в самому кінці, а мені шалено хочеться його виконати. «Написати список професій і, вибравши одну, спробувати прожити тиждень так, наче ти є людиною цієї професії». Я обов'язково так зроблю цього тижня, бо мене просто розпирає від бажання спробувати.

Почався другий тиждень і я звернула увагу на те, що Вранішні сторінки, які просто бісять мене, насправді витягують назовні не тільки роздратування, а й багато моментів, які мені шалено подобаються. Поміж «не знаю, що писати» і «не хочу нічого писати» з’являються речення про те, що небо на сході в чотири полоски, що зацвіла алича і що я дуже хочу, щоб мій робочий стіл стояв просто перед вікном. І це несподівано і дивно, бо я завжди вважала, що ідеальне робоче місце те, з якого можна бачити всю кімнати, а спина надійно захищена стіною.

Здається, моя підсвідомість хоче розказати мені щось дуже важливе про Мене.

...

                                                                                        ... але зламати мене... можу тільки я сама.

Весняна муха.

От реально - сьогодні дико хандровий настрій. Наче і погода гарна, і вихідний, і виспалась, і часу повно... А все одно щось не те.
До всіх дістаюсь, все мене дратує, робота стоїть і проситься. Навіть у неті нудно. На сьогодні було стільки планів, що мене вже совість мучить за лінивство. Дивлюсь у вікно і думаю, що ще встигну доробити два рядки клубніки, які залишились із середи. Треба підлити квіти і помити вікна. Стільки всього треба...
Чому, коли не треба, воно все робиться наче саме собою, легко і непомітно? Чому сьогодні в мене немає найменшого бажання робити будь-що? Навіть читати не хочеться. Це мене доганяє хандра?..
Я сонна, зла і недобра, як весняна муха.

Я

Знайшла у неті зображення, яке зачепило мене миттєво. Здається, воно ідеально відображає те, як я почуваюсь зараз.

Читанка березня

Здається, в мене весняна депресія. Читалось мало, уривками і ривками, але враження від книжок дуже позитивні.
Тетяна Белімова   "Вільний світ"
Алла Рогашко   "Крізь безодню до світла"
Ганна Медвідь   "Магда, батькова дочка"

Лінива я і то капітально.