Улюблене

Мiй улюблений фiльм поза списком топ 10, тi змiнюються з часом, а його я можу дивитись безкiнечну кiлькiсь разiв. Чоловiк каже, що я поведена, а менi байдуже. Це "Бруднi танцi" i я закохана у них.

Актори, танцi, музика... все iдеально допасовано.

Крiм того, Свейзi i Грей, як виявилось, у життi ненавидiли одне одного. I так зiграти кохання iз людиною, яку ти насправдi терпiти не можеш, треба i таланту i сили волi.

Перший раз

Вчора цiлий день було мокро, настрiй нулячий... ближче до вечора сусiдка запросила мене на пиво. Мала заснула i я погодилась. Ми сидiли бiля вiкна, втикали на дощ i згадували першi рази, коли напились в дошку. I тут я згадала!..

Вперше по-справжньому я напилась на весiллi у двоюрiдного брата. Я була за свашку, ми поїхали до Львова за нареченою, перший день вiдгуляли там, а другий у селi у ньго. От там я i дала жару (не навмисно, так вийшло). Почалось з того, що на другий день падав дощ, а з заходом сонця почалась гроза. Я сидiла iз другою свашкою, бiля нас сидiли дружби, пiдливали i ми непомiтно, бо було досить холодно, набрались. Її мама повела пiд руку з весiлля, а я зрозумiла, що не бачу нi тата, нi тiтки i взагалi - тре дерти, поки ще можу. I я пiшла. Сама.

Вийшла за браму, повернула у бiк бабусиноi хати i потусувала. Дорога схожа на гру хрестики нолики, тобто  рiвно-ямка-калюжка. Поки було свiтло, все добре, але як тiльки я вiдiйшла достатньо далеко вiд весiлля, почались проблеми. Нiч, всi сплять, свiтла вiд будинкiв нема, як i мiсяця з зiрками, лиє дощ. Я зупинилась i чекаю. I тут включається п'яна логiка. Чую, за мною йде пара, пропускаю i помаленьку за ними. Через кiлька метрiв - хлюп, хляп, йокаленеме! Ясно. Кiлька крокiв вбiк i йду далi. Зупинилась i чекаю, а вони звернули, а менi прямо. Блiн!

Еврика! Блискавка. На кiлька секунд видно, як вдень i я спокiйно тусую ще кiлька метрiв. Стоп. Має бути мiст. Воно, звичайно не страшно, рiчка не глибока, максимум по-пояс, але! Дощ, мокро, болото - не вилiзу. Чекаю наступну блискавку. I таким темпом до самої хати...

А зранку почався кошмар. Голова не болiла, але було враження, що всерединi мене кожен орган живе окремим життям. Тато лише посмiхався, а вдома налив менi горнятко маринаду з помiдорiв. Мене перекосило вiд одної думки, що це можна пити. Але пiд його насмiшкуватим поглядом я себе змусила. I тут вiдкриття: це ж АМБРОЗIЯ! Пiшло, як в суху землю...

Сусiдка ржала, а я думаю: добре, що мiй перший п'яний раз можна згадати добрим словом.

Дівчинка у дзеркалі

Вiкусьцi було три роки i вона "закохалась" у дзеркало, бавилась перед ним, моднiчала. Якось я сидiла в кiмнатi i чую, що вона з кимось говорить, смiється, йде дiалог, але тiльки з її боку. Я не чую iншоi людини, зрештою i не можу чути, бо ми самi, чоловiк на роботi. Коли я це зрозумiла, виглянула до неi. "Вiкуся, що ти робиш?" "Бавлюся з Вiкусьою". "Як?" "Вона така iнтелесна,мама!" Менi стало не по собi i я старалась, щоб вона якшайменше часу була перед дзеркалом. А за деякий час я побачила по телевізору це відео і мені стало по-справжньому страшно.

Avoid in Me

Escape in Me,

like I`m escaping in myself

Again... again - until we find 

    each other.

Just catch my hand,

Remind my soul...

I know - it`s You

and else doesn't matter...

Уривок...

"А може я повинна хоча б спробувати? Як я можу знати, де правда, а де ілюзія, якщо не пройду крізь свої відчуття до реальності?

Щоб пізнати правду достатньо кількох хвилин."

Поліглот

З кожним днем з англійською все важче. У тому сенсі, що Віка практично безпомічна перед зошитом для домашнього завдання. На всі мої прохання, заставляння і крики одна відповідь - я не знаю або я не розумію. Єдине, чого мені вдалось досягнути - змусити її працювати із словником, за що вона страшенно ображається. Часто я чую: всім вдома допомагають, а ти не мені не хочеш. Мається на увазі - зробили за дитину.
Я вирішила, що найкращим стимулом буде показати їй, що я теж вчуся. А заодно підтягну свою англійську вище "майже середнього рівня". Почала шукати в неті, що можна закинути на плеєр. Або, як варіант - короткий, але насичений відео урок. І знайшла ЙОГО - ПОЛІГЛОТА.
Подивившись перший урок, я була вражена: за 20 хвилин він пояснив те, що ми у школі вчили роками.
І тут мене задавила велика зелена жаба. "Поліглот" - передача російського викладача, перекладача і просто людини, яка знає 7 європейських мов і ще 20-30 інших, якими при потребі може читати, писати, розмовляти після недовгого відновлення з пам'яті. У нього є канал на Ютюб із 200000 підписників; у нього є власна передача на каналі "Росія", на яку для вивчення мови за 16 уроків запрошують зірок і зірченят рос.тіві та естради; у нього радіо ефіри та інтерв'ю у якості гостя...
Ніби нічого незвичного. В Україні теж є поліглоти. Років із п'ять чи шість тому було навіть інтерв'ю в газеті з одним із них. І він, до речі, казав, що знає більше 300 мов, у тому числі - всі "мертві". Розповідав навіть, як вчити, щоб вивчити...
ТО ЧОМУ ПРО НЬОГО НІХТО НЕ ЗНАЄ!
Навіть я забула, як його звати і у якій газеті все це читала. Чому у нас немає чогось такого? Чому люди, які дійсно можуть чогось навчити - невідомі?

Дитинство

В просторах нету знайшла фото. Нiколи б не подумала, що хтось чужий i невiдомий зробить його для свого блогу... Навiть не так - нiколи б не подумала, що хтось заради спортивного iнтересу забреде так далеко i глибоко у нетрi Самбiрщини. Цей старий польський костьол я бачила першi п`ять рокiв свого життя з вiкон бабусиного будинку...

Сидiла перед монiтором в другiй годинi ночi i плакала. Так дивно i страшно, бо хоч бабусиного будинку вже давно нема, але мені здається, що я можу побачити його навіть крізь гущу дерев. І це єдине мiсце, яке я завжди вiдчуватиму своїм домом...