В просторах нету знайшла фото. Нiколи б не подумала, що хтось чужий i невiдомий зробить його для свого блогу... Навiть не так - нiколи б не подумала, що хтось заради спортивного iнтересу забреде так далеко i глибоко у нетрi Самбiрщини. Цей старий польський костьол я бачила першi п`ять рокiв свого життя з вiкон бабусиного будинку...
Сидiла перед монiтором в другiй годинi ночi i плакала. Так дивно i страшно, бо хоч бабусиного будинку вже давно нема, але мені здається, що я можу побачити його навіть крізь гущу дерев. І це єдине мiсце, яке я завжди вiдчуватиму своїм домом...
Цей пост я дуже жобре памятаю : ще тоді мав настрій там побувати. Але після того стільки нових руїн і вандалізму надивився, що відпала всяка охота. Кажуть, руйнування (само чи не), - це природній процес. Природа забирає своє, аби людям не дісталось : чи щось, чи просто стежки-доріжки до святинь. Так і тут, мабуть.
ВідповістиВидалитиОстанній раз там була, певно, років 12 тому. Навіть не уявляю, що там ще є. Знаю, що бабусина хата розвалилась від часу; що людей майже не залишилось.
ВідповістиВидалитиА все одно хочу туди поїхати, навіть на 2 години.