Криза

У Віки криза...
У мене криза...
У нас криза.

Дивний період у неї. Дорослішання, напевно. Згадую себе у її віці і мені здається, я була не такою. Я воліла тримати все у собі, а вона вихлюпує назовні. Ми сваримось аж занадто часто. І, якщо я готова поступитись на правах старшої і, тішу себе думкою, мудрішої - то вона майже ніколи. Часом я бачу, що моя поступливість робить тільки гірше. Вона сприймає це, як належне і очікує такого постійно. Я ніколи - ні в дитинстві, ні у юності, ні тепер - не дозволяла і не дозволяю собі у розмові з батьками такого тону і манери, як Віка. Де вона такого навчилась? Набачилась? Наслухалась?

Часом у нас бувають моменти затишшя. Тоді вона каже, що їй нудно і просить порадити, чим зайнятись. Одна за одною всі пропозиції відсіваються.
За ці два роки Віка перепробувала все: квілінг, декупаж, браслети із резинок, бісеру, ниток, малювання, пап'є маше, огигамі, витинанки, модні зараз складні замальовки, пробувала кроїти і шити, вишивала, в'язала...
Її проблема у тому, що опанувавши базову техніку, Віка береться за щось інше. На мої слова, що так не робиться, одна відповідь: Мені вже не цікаво.

Так дивно, Віка знаходить привід поскандалити навіть там, де його нема. От як сьогодні: 
мам заплети мене
як?
Домовились, що це буде хвостик. Волосся у неї довге, густе, трохи хвилясте і хвостик вийшов суперський. Через дві хвилини чую, вона починає нити перед дзеркалом.
Мені так не пасує. Я негарна.
Пів дев'ята на годиннику і я починаю казитись...

Часом мені насправді здається, що я погана мама. Не розумію своєї дитини.