Туман

В мене хандра, апатія і тотальне лінивство. А закріплює все це якась дика алергія на невідомо що - важко дихати, душить кашель і я ненавиджу цей стан. Таке враження, що мене викидає із ритму життя. Нічого не хочеться, а як хочеться - то не можеться.
Гарячий чай, тепле ліжко, сон - поки про це думаю, здається ідеальним варіантом, а на ділі не виходить. В голові зразу ж запускається маховик: повно роботи, купа справ, хоч книжку почитай. При гарній погоді пішла б прогулятись, але і тут западло - холодно, пробирає до кісток і ще й не то сніг, не то град, не то дощ. Ще й монстера плаче.

Хочу...

... будинок із кімнатою для кожного
... бібліотеку із робочим столом і все це тільки моє
... газон і сад за вікном
... великий камін і глибокий килим перед ним
... спортзал

... побачити Гізу, Паленке, Прованс, Сеул, Шанхай

... зрозуміти дощ

Свинка Пепа

Виявляється, можна розбалувати навіть морську свинку.
Є в нас вдома таке чудо, назване дітьми Пепою. Віка уламала мене на живність: для собаки місця замало, коти не ведуться, а воно - мале, цікаве і буде сидіти у клітці. Як би не так!
Пепа майже весь день ховається під диваном, тягає за шкарпетки, кусає за п`ятки і пищить так, що аж боки втягуються, коли вимагає їжі. Їй подобається їсти з руки - Віка навчила. Із дози корму вибирає теж лише те, що їй подобається і якщо я кажу малій  "не рухай, вона має доїсти" і ми дружно не реагуємо на її піски - Пепа просто перекидає годівничку.

Просто

Просто часом буває не мій день. Із самого ранку все дратує, ображає і здається, що весь світ проти мене. Я шукаю прихований сенс навіть там, де його бути неможе, а потім мало не плачу і так мені себе шкода стає, і нема кому пожаліти, бо ж всі ображають, ніхто не розуміє.

Після кількох годин "страждань", я кажу собі - воно того не варте. Потім - "ну і дура! Сама себе накрутила." Може у мене роздвоєння особистості? Не схоже. Але часом мені здається, що у мені живе двоє різних людей. І вони не завжди дружать.

Улюблене

Мiй улюблений фiльм поза списком топ 10, тi змiнюються з часом, а його я можу дивитись безкiнечну кiлькiсь разiв. Чоловiк каже, що я поведена, а менi байдуже. Це "Бруднi танцi" i я закохана у них.

Актори, танцi, музика... все iдеально допасовано.

Крiм того, Свейзi i Грей, як виявилось, у життi ненавидiли одне одного. I так зiграти кохання iз людиною, яку ти насправдi терпiти не можеш, треба i таланту i сили волi.

Перший раз

Вчора цiлий день було мокро, настрiй нулячий... ближче до вечора сусiдка запросила мене на пиво. Мала заснула i я погодилась. Ми сидiли бiля вiкна, втикали на дощ i згадували першi рази, коли напились в дошку. I тут я згадала!..

Вперше по-справжньому я напилась на весiллi у двоюрiдного брата. Я була за свашку, ми поїхали до Львова за нареченою, перший день вiдгуляли там, а другий у селi у ньго. От там я i дала жару (не навмисно, так вийшло). Почалось з того, що на другий день падав дощ, а з заходом сонця почалась гроза. Я сидiла iз другою свашкою, бiля нас сидiли дружби, пiдливали i ми непомiтно, бо було досить холодно, набрались. Її мама повела пiд руку з весiлля, а я зрозумiла, що не бачу нi тата, нi тiтки i взагалi - тре дерти, поки ще можу. I я пiшла. Сама.

Вийшла за браму, повернула у бiк бабусиноi хати i потусувала. Дорога схожа на гру хрестики нолики, тобто  рiвно-ямка-калюжка. Поки було свiтло, все добре, але як тiльки я вiдiйшла достатньо далеко вiд весiлля, почались проблеми. Нiч, всi сплять, свiтла вiд будинкiв нема, як i мiсяця з зiрками, лиє дощ. Я зупинилась i чекаю. I тут включається п'яна логiка. Чую, за мною йде пара, пропускаю i помаленьку за ними. Через кiлька метрiв - хлюп, хляп, йокаленеме! Ясно. Кiлька крокiв вбiк i йду далi. Зупинилась i чекаю, а вони звернули, а менi прямо. Блiн!

Еврика! Блискавка. На кiлька секунд видно, як вдень i я спокiйно тусую ще кiлька метрiв. Стоп. Має бути мiст. Воно, звичайно не страшно, рiчка не глибока, максимум по-пояс, але! Дощ, мокро, болото - не вилiзу. Чекаю наступну блискавку. I таким темпом до самої хати...

А зранку почався кошмар. Голова не болiла, але було враження, що всерединi мене кожен орган живе окремим життям. Тато лише посмiхався, а вдома налив менi горнятко маринаду з помiдорiв. Мене перекосило вiд одної думки, що це можна пити. Але пiд його насмiшкуватим поглядом я себе змусила. I тут вiдкриття: це ж АМБРОЗIЯ! Пiшло, як в суху землю...

Сусiдка ржала, а я думаю: добре, що мiй перший п'яний раз можна згадати добрим словом.

Дівчинка у дзеркалі

Вiкусьцi було три роки i вона "закохалась" у дзеркало, бавилась перед ним, моднiчала. Якось я сидiла в кiмнатi i чую, що вона з кимось говорить, смiється, йде дiалог, але тiльки з її боку. Я не чую iншоi людини, зрештою i не можу чути, бо ми самi, чоловiк на роботi. Коли я це зрозумiла, виглянула до неi. "Вiкуся, що ти робиш?" "Бавлюся з Вiкусьою". "Як?" "Вона така iнтелесна,мама!" Менi стало не по собi i я старалась, щоб вона якшайменше часу була перед дзеркалом. А за деякий час я побачила по телевізору це відео і мені стало по-справжньому страшно.