От реально - сьогодні дико хандровий настрій. Наче і погода гарна, і вихідний, і виспалась, і часу повно... А все одно щось не те.
До всіх дістаюсь, все мене дратує, робота стоїть і проситься. Навіть у неті нудно. На сьогодні було стільки планів, що мене вже совість мучить за лінивство. Дивлюсь у вікно і думаю, що ще встигну доробити два рядки клубніки, які залишились із середи. Треба підлити квіти і помити вікна. Стільки всього треба...
Чому, коли не треба, воно все робиться наче саме собою, легко і непомітно? Чому сьогодні в мене немає найменшого бажання робити будь-що? Навіть читати не хочеться. Це мене доганяє хандра?..
Я сонна, зла і недобра, як весняна муха.
Знайшла у неті зображення, яке зачепило мене миттєво. Здається, воно ідеально відображає те, як я почуваюсь зараз.
Здається, в мене весняна депресія. Читалось мало, уривками і ривками, але враження від книжок дуже позитивні.
Тетяна Белімова "Вільний світ"
Алла Рогашко "Крізь безодню до світла"
Ганна Медвідь "Магда, батькова дочка"
Лінива я і то капітально.
Астрономам вдалося зробити знімок туманності "Серце" або IC 1805, яка розташовується в сузір'ї Кассіопеї.
У Віки криза...
У мене криза...
У нас криза.
Дивний період у неї. Дорослішання, напевно. Згадую себе у її віці і мені здається, я була не такою. Я воліла тримати все у собі, а вона вихлюпує назовні. Ми сваримось аж занадто часто. І, якщо я готова поступитись на правах старшої і, тішу себе думкою, мудрішої - то вона майже ніколи. Часом я бачу, що моя поступливість робить тільки гірше. Вона сприймає це, як належне і очікує такого постійно. Я ніколи - ні в дитинстві, ні у юності, ні тепер - не дозволяла і не дозволяю собі у розмові з батьками такого тону і манери, як Віка. Де вона такого навчилась? Набачилась? Наслухалась?
Часом у нас бувають моменти затишшя. Тоді вона каже, що їй нудно і просить порадити, чим зайнятись. Одна за одною всі пропозиції відсіваються.
За ці два роки Віка перепробувала все: квілінг, декупаж, браслети із резинок, бісеру, ниток, малювання, пап'є маше, огигамі, витинанки, модні зараз складні замальовки, пробувала кроїти і шити, вишивала, в'язала...
Її проблема у тому, що опанувавши базову техніку, Віка береться за щось інше. На мої слова, що так не робиться, одна відповідь: Мені вже не цікаво.
Так дивно, Віка знаходить привід поскандалити навіть там, де його нема. От як сьогодні:
мам заплети мене
як?
Домовились, що це буде хвостик. Волосся у неї довге, густе, трохи хвилясте і хвостик вийшов суперський. Через дві хвилини чую, вона починає нити перед дзеркалом.
Мені так не пасує. Я негарна.
Пів дев'ята на годиннику і я починаю казитись...
Часом мені насправді здається, що я погана мама. Не розумію своєї дитини.
"Голос, наче душа, яку я знаю і вона просто вибрала собі таке тіло.
Чи може все це бути правдою? Ми знов розминулись."
