Мушу визнати, початок мені не сподобався. Не люблю творів у форматі авторського звертання до читача на "ти". Зазвичай, після прочитання залишається враження, що автор вважає себе кимось вищим, а тому може дозволити собі зверхність та фамільярність.
У цьому сенсі Гранецька мене здивувала, бо вже після третьої сторінки стерлися всі грані і здавалось, що я сама є частиною історії. Справжньої історії - із її зовнішнім лоском і внутрішнім пеклом. Практично на кожній сторінці є слово чи речення, яке зачіпає щось особисте, якийсь забутий спогад або сон і це змушує вчитуватись, шукати джерело неспокою. Мимоволі виникає думка: а який мій вчинок призвів до?.. Яке моє рішення стало неправильним? Чому тоді я зробила так, а не інакше?
Тонкий психологізм не пригнічує - він пояснює, що є ситуації і події, які впливають на нас, але ми над ними не владні. Можна лише зробити вибір у відповідь...
Ближче до кінця я зрозуміла, що не хочу дочитувати, не хочу, щоб фільм закінчувався. А також я впевнена - обов'язково прочитаю все, що написала і ще напише Вікторія Гранецька.
Немає коментарів:
Дописати коментар