Лінтяйка

В нашому містечку відкрився магазин із напівфабрикатами. Майже всі знайомі вже встигли там скупитись, а в моїй голові крутилась одна фраза, яку почула, коли зовсім випадково проходила біля нього: "о! і ти в магазин для лінивих господинь ходиш?"
Я стримувалась два тижні. Ну як то так - я і сама не зготую? А потім мене перемкнуло:робота два через день з дев'ятої до сьомої, день холєрно тяжкий, вдома чекає розгрібання хаосу після дітей і ще й варити? Та ну його в баню!
Зайшла, скупилась, приїхала, зварила. Швидко і смачно. А тоді сіла і подумала: кілограм готового продукту коштує дешевше, аніж кілограм (курячо-індичого) фаршу і мінус робота. І вибір величезний. Таки ну його в баню!
Раз на два - три дні я стабільно скуплялась: пельмені, хінкалі, котлети (а-ля по-київськи, з сирно-шинковою начинкою, печінкові), биточки, голубці... Сім'я нагодована, всі задоволені і трохи більше вільного часу ввечері.
Я тішилась недовго, десь місяць, поки не зрозуміла - не хочу більше. Все ніби різне, але те саме. Різниця лише в тому, що у чомусь трошки більше трав або прянощів. І на диво - сім'я думає так само.
Домашнє ніколи не буває однаковим, тому воно завжди смачне.