Будні продавщиці

Шість років тому я працювала продавцем у косметично-хімічному магазині. Якось до мене зайшли дві дівчини, з вигляду 18 - 20 років. І сталась в нас, приблизно, така розмова.
- Що в вас є від плям?
- Є різні засобі: сильніші, слабші, дорожчі, дешевші, для білого, для кольору.
- Нам треба вивести пляму з чорних джинсів, один раз вдівані. Ми вже все пробували і не допомагає. Може в вас є щось нове.
- А що за пляма така?
- З хлорки.
Я дивлюсь на них з отупілим виразом обличчя і думкою: малолєтки прикалуються. Але через хвилину розумію - не прикалуються.
- Дівчата, хлорка не робить плями. Вона виїдає колір, а то не виводиться.
І тут я бачу на їхніх обличчях все, що вони думають про мене. А ще переглядаються і усміхаються одна одній, і вже чітко чути їх телепатичну розмову: та шо та дура тут втирає?
- Дякую, ми попитаємо в інших магазинах.
- Добре, вам всюди скажуть те саме. Але ніхто не скаже, що з тим зробити.
Вони знов пересміхуються і виходять. Всередині починає тремтіти щось дрібно-злосливе. Я знаю, що хвилин за двадцять вони повернуться.
Вернулись за пів години. Обличчя трошки винуваті і розгублені. Мнуться. Я мовчу і злорадствую.
- Ви казали що знаєте, що зробити з плямою.
- Знаю. Замалювати фломастером.