Часом...

... до мене приходить розуміння, що я дуже сильно змінилась за останні два роки. Я це усвідомлюю, бо ж себе знаю, але люди ніяк не можуть звикнутись і прийняти мене нову.
Я не люблю сваритись. Не конфліктна. Мені простіше віджартуватись або піти на компроміс. Я тактовна і толерантна
І це все вже не про мене.
Так, я ще здаюсь такою. Я навіть можу такою бути у сім'ї, у родині, серед людей, яких я поважаю і ціную. Але не більше.
Зараз я скоріше нагадую підпалений бікфордів шнур: навіть найменша купка попелу на його шляху спровокує вибух.
Ще рік тому я боялась себе такої: несподівані вибухи роздратування на те, що мені не подобається; в'їдливі відповіді на неприємні мені зауваження або повчання і байдужість до того, що про мої бзіки і дитячу поведінку думають інші.
Я ніколи не казала, що я добра і пухнаста. Я завжди попереджала: я тяжка, вперта і стєрвозна. Тепер я справді стала такою.
Чи то накаркала, чи то життя таке. Чи то я дозволяю собі ЖИТИ.