Звичка

Я звикла відчувати пальцями папір, писати ручкою, бажано - чорнильною...
Це ностальгія? Чи, може, розуміння, що написане саме так - найцінніше та найвразливіше? Чорнильний текст так легко пошкоджується, навіть сльозами і блякне з часом, навіть захований глибоко у шафі.
У мене колекція зошитів і різноманітних ручок: кулькових, гелевих, капілярних, кольорових. Але коли я пишу щось для себе, то обов'язково - чорнильною. Тільки вона не дозволяє моєму почерку нахилятись у різні боки: рядочки рівні і акуратні, навіть букви мені подобаються. І я розумію чому у школі вчителі до останнього не дозволяли нам переходити на "пасту".

Критика.

Мене в "пух-і-прах" розкритикувала людина, думці якої я абсолютно довіряю.
І тут я зрозуміла про себе дві речі: я спокійно сприймаю об'єктивну критику.
Я не впала в депресію і розчарування собою, як це могло б статись кілька років тому. Навпаки, це підігріло амбіції і додало азарту для роботи.
Крім того, критика включала в себе і мої плюси і поради для мене. І я маю намір всім цим скористатись.

Перехідний вік.

Вікторії в лютому буде десять. У такому віці ми з друзями ще бавились у козаки-розбійники, палочку-виручалочку, хованки, лови, шили одяг для ляльок і самі вигадували ігри. Ми були дітьми простору і навіть кажучи, ким хочемо бути у майбутньому, не надто зосереджувались на цьому. Дорослі поблажливо ставились до наших побажань: "ти ще десять раз передумаєш, поки виростеш". Може якісь наші мрії здавались їм нереальними і так вони намагались підготувати нас до їх "нездійснення"?
Відповіді залишились у минулому, а у сьогодення прийшло розуміння, що дитині потрібна підтримка і віра у неї, навіть якщо її мрія на грані фантастики.
Куся із двох років знала, що буде дизайнером одягу. У неї були прекрасні художні задатки, які чомусь сховались, коли вона пішла у садочок. У цьому є і моя вина, бо пішовши на роботу, я все частіше забувала чіпляти ватман на стіну у дитячій кімнаті. А вона, захоплена новими друзями, перестала нагадувати.
У школі задатки почали "виповзати", до них додався креатив і вміння моментально опановувати будь-яку техніку handmade. Коли  у Віки натхнення, вона може творити справжні чудеса...
І от тепер вона не знає, ким хоче бути. Якщо їй не вдається щось із першого разу, вона дратується і кидає роботу. Їй хочеться, щоб все вдавалось ідеально і вже. Її рухи стали різкіші і їй здається, що малюнок не вдався... Через кілька хвилин я тихенько дістаю із смітника пожмаканий листок і ховаю до своєї тумбочки...
Я дивлюсь на Віку і думаю, чи не зарано їй переживати ломку світогляду, бажань і пріоритетів? Коли вона плаче і не може пояснити - чому, я питаю: "а чого ти хочеш насправді? Не тому, що хтось із друзів чи однокласників робить щось і хвалиться цим. Не тому, що так модно, або здається цікавішим. Чого ти хочеш для себе?" " Я вже нічого не знаю".
В такі миті я розгублена і лише кажу:"все буде добре".
Я знаю, як важливо, щоб у тебе вірили.

"Мантра - Омана"

Мушу визнати, початок мені не сподобався. Не люблю творів у форматі авторського звертання до читача на "ти". Зазвичай, після прочитання залишається враження, що автор вважає себе кимось вищим, а тому може дозволити собі зверхність та фамільярність.
У цьому сенсі Гранецька мене здивувала, бо вже після третьої сторінки стерлися всі грані і здавалось, що я сама є частиною історії. Справжньої історії - із її зовнішнім лоском і внутрішнім пеклом. Практично на кожній сторінці є слово чи речення, яке зачіпає щось особисте, якийсь забутий спогад або сон і це змушує вчитуватись, шукати джерело неспокою. Мимоволі виникає думка: а який мій вчинок призвів до?.. Яке моє рішення стало неправильним? Чому тоді я зробила так, а не інакше?
Тонкий психологізм не пригнічує - він пояснює, що є ситуації і події, які впливають на нас, але ми над ними не владні. Можна лише зробити вибір у відповідь...
Ближче до кінця я зрозуміла, що не хочу дочитувати, не хочу, щоб фільм закінчувався. А також я впевнена - обов'язково прочитаю все, що написала і ще напише Вікторія Гранецька.

Смілла та її відчуття снігу.

Дочитала книжку і задумалась про те, що не варто перед тим було читати анотації: світовий бестселлер, екранізовано, перекладено понад 30 мовами. Тому після прочитання я полізла в нет шукати рецензії і виявляється, що людей, яким роман не сподобався - приблизно один до двадцяти.

І я належу до меншості.

Історія жінки, яка настільки далеко втекла від себе, що лише смерть дитини, чужої дитини - стала "офіційним" приводом себе шукати і зрозуміти. Як на мене - підлітковий бунт у 37 років, то трохи занадто, навіть для книжки.

Можливо, я не розумію ментальності жителів північних країн.

Можливо, я не розумію, що є критерієм "бестселлера".

Для мене критерієм гарної книжки є моє власне післявраження; мій внутрішній фільм, під час прочитання.

Закривши книжку я відчула лише здивування. Ото і все.

Must read 2016.

Вирішила, що цього року знов складу список книг і таки прочитаю хоча б 90%. Минулого року прочитала лише дві і то тому, що мала рідер  і не вилазила з нього, підсівши на вампірську тематику. Крім того, брала літературу на прокат, а свої берегла і чекала нагоди і погоди.

У рідері розвалила екран (і досі не знаю де і як). В прокаті перечитала все вартісне, а читати прим російського іронічного детективу мене не змусить навіть повна відсутність книг.

Відкрила свою книжкову шафку, а там золоте дно - багате і ніким не торкане. Першу книжку із списку вже прочитала майже наполовину.

1. Петер Хьог "Смілла та її відчуття снігу"

2. Леся Романчук "Лицарі любові і надії"

3. Іван Керницький "Король стрільців"

4. М. Варгас-Льоса "Сон кельта"

5. Вікторія Гранецька "Мантра-омана"
6.                                "Тіло"
7.                                 "Щасливий"

8. Андрій Кокотюха "Чорний ліс"

9.                            "Холодна зима"

10. Оксана Забужко "Музей покинутих секретів"

11. Галина Вдовиченко "Купальниця"

12.                              "Бора"

13.                              "Маріупольський процес"

14.                              "Пів'яблука"

15.                              "Інші пів'яблука"

16. Володимир Лис "Століття Якова"

17.                         "Соло для Соломії"

18.                         "Країна гіркої ніжності"

19.                         "Маска"

20.                         "Камінь посеред саду"

21.                         "Із сонцем за плечима"

22. Тетяна Белімова "Київ.ua"
23                               "Вільний світ"

24. Надія Гуменюк "Вересові меди"

25.                        "Енна. Дорога до себе"

26. Анна Хома "Лемберг. Під знаменами сонця"

27. Наталія Гурницька "Мелодія кави у тональності кардамону"

28. Деніел Кіз "Квіти для Елджерона"

29. Керін Слотер "Лють"

30. Пола Гоукінз "Дівчина у потягу".
31. Галина Пагутяк "Писар Західних Воріт Притулку"
32.                         "Писар Східних Воріт Притулку"

Не факт, що я читатиму у такому порядку. Головне - прочитати ВСЕ ЦЕ.

А в мене ще на приміті як мінімум п'ять книжок щоб купити.

І ще п'ять книг Кінгової "Вежі", але їх читатиму, коли зберу всі.

І знаючи себе, я примудрюсь напхати поміж списком купу містики та психотерики.

01.01.

Здається, у перший день нового року я встигла все: відіспатись; згадати Старий і помріяти про Новий рік; посваритись; помиритись...
Цей рік обіцяє бути насиченим.