Шість років тому я працювала продавцем у косметично-хімічному магазині. Якось до мене зайшли дві дівчини, з вигляду 18 - 20 років. І сталась в нас, приблизно, така розмова.
- Що в вас є від плям?
- Є різні засобі: сильніші, слабші, дорожчі, дешевші, для білого, для кольору.
- Нам треба вивести пляму з чорних джинсів, один раз вдівані. Ми вже все пробували і не допомагає. Може в вас є щось нове.
- А що за пляма така?
- З хлорки.
Я дивлюсь на них з отупілим виразом обличчя і думкою: малолєтки прикалуються. Але через хвилину розумію - не прикалуються.
- Дівчата, хлорка не робить плями. Вона виїдає колір, а то не виводиться.
І тут я бачу на їхніх обличчях все, що вони думають про мене. А ще переглядаються і усміхаються одна одній, і вже чітко чути їх телепатичну розмову: та шо та дура тут втирає?
- Дякую, ми попитаємо в інших магазинах.
- Добре, вам всюди скажуть те саме. Але ніхто не скаже, що з тим зробити.
Вони знов пересміхуються і виходять. Всередині починає тремтіти щось дрібно-злосливе. Я знаю, що хвилин за двадцять вони повернуться.
Вернулись за пів години. Обличчя трошки винуваті і розгублені. Мнуться. Я мовчу і злорадствую.
- Ви казали що знаєте, що зробити з плямою.
- Знаю. Замалювати фломастером.
... до мене приходить розуміння, що я дуже сильно змінилась за останні два роки. Я це усвідомлюю, бо ж себе знаю, але люди ніяк не можуть звикнутись і прийняти мене нову.
Я не люблю сваритись. Не конфліктна. Мені простіше віджартуватись або піти на компроміс. Я тактовна і толерантна
І це все вже не про мене.
Так, я ще здаюсь такою. Я навіть можу такою бути у сім'ї, у родині, серед людей, яких я поважаю і ціную. Але не більше.
Зараз я скоріше нагадую підпалений бікфордів шнур: навіть найменша купка попелу на його шляху спровокує вибух.
Ще рік тому я боялась себе такої: несподівані вибухи роздратування на те, що мені не подобається; в'їдливі відповіді на неприємні мені зауваження або повчання і байдужість до того, що про мої бзіки і дитячу поведінку думають інші.
Я ніколи не казала, що я добра і пухнаста. Я завжди попереджала: я тяжка, вперта і стєрвозна. Тепер я справді стала такою.
Чи то накаркала, чи то життя таке. Чи то я дозволяю собі ЖИТИ.
В нашому містечку відкрився магазин із напівфабрикатами. Майже всі знайомі вже встигли там скупитись, а в моїй голові крутилась одна фраза, яку почула, коли зовсім випадково проходила біля нього: "о! і ти в магазин для лінивих господинь ходиш?"
Я стримувалась два тижні. Ну як то так - я і сама не зготую? А потім мене перемкнуло:робота два через день з дев'ятої до сьомої, день холєрно тяжкий, вдома чекає розгрібання хаосу після дітей і ще й варити? Та ну його в баню!
Зайшла, скупилась, приїхала, зварила. Швидко і смачно. А тоді сіла і подумала: кілограм готового продукту коштує дешевше, аніж кілограм (курячо-індичого) фаршу і мінус робота. І вибір величезний. Таки ну його в баню!
Раз на два - три дні я стабільно скуплялась: пельмені, хінкалі, котлети (а-ля по-київськи, з сирно-шинковою начинкою, печінкові), биточки, голубці... Сім'я нагодована, всі задоволені і трохи більше вільного часу ввечері.
Я тішилась недовго, десь місяць, поки не зрозуміла - не хочу більше. Все ніби різне, але те саме. Різниця лише в тому, що у чомусь трошки більше трав або прянощів. І на диво - сім'я думає так само.
Домашнє ніколи не буває однаковим, тому воно завжди смачне.
Неділя вдалася.
Зранку 5 км пішки. Бо коли в неділю треба добратись на роботу - то або так, або ловити попутку. Волію пішки. Плеєр, музика, ритм і 35 хвилин на дорогу. Це навіть три в одному: користь для здоров'я, задоволення від прогулянка (но бо без варіантів) і ритміка мови, яку почала вивчати (просто тому, що цікаво).
Зате після обіду ми влаштували собі перукарню вдома. Я, кума - супер перукарка, сестра і Black Jack. Діти ганяли і заважали. Вони швидко втиснули свої цукерки і бігали за нашими, паралельно коментуючи все, що ми робимо. Якщо я раніше вважала Віку язикатою, то виявилось, що Христя може так закомпліментити, що всім мову віднімає. І при тому так приємно стає.
Я вперше вирішила "пополосатіти" і мені навіть дуже сподобався результат.
Незвично, не схоже на мене, ще треба вирівняти тон, але все це наче поштовх до чогось нового.
А з Black Jack все було швидко і весело.
Лада Лузіна ворожить на стрічці новин фейсбуку. Цікаво. Пробую. Результат.
Ще цікавіше, бо половину списку заплановано на завтра.
...
плавно перетікає у спробу номер три...
