Не пам'ятаю коли, не пам'ятаю імені автора, але один літератор написав рецензію-критику на "Сни Ієрихона" Ірени Карпи. Кількома словами можна описати загальний зміст рецензії: відразливо, вульгарно, неможливо читати далі першої сторінки...
І я не читала взагалі. По молодості-дурості вирішила, що чуже враження і думка правильніші за ті, що можуть скластись у мене.
Сьогодні дочитала.
Так, не все чисто, гладко і однозначно. Але... Це "СНИ". І цим все сказано і виправдано.
Який відсоток людства може контролювати те, що бачить у сні? А скільки з нас розповідають сон, якщо у ньому було щось еротичне або - тим більше! - непристойне. І хто з абсолютною впевненістю скаже: всі мої сни послідовні, чіткі і логічні? Або: мені ніколи не сниться непристойне?
Якщо хтось скаже таке, то він або дивиться зранку у вікно із словами: "куди ніч - туди й сон" і спокійно забувши все живе далі, або відверто бреше.
Ірена Карпа відважилась описати фантасмагорію образів та видінь, вражень і чогось невловимого, але присутнього у підсвідомості. Хай місцями це справді непристойно, часом занадто відверто, але хіба сни бувають іншими?
Немає коментарів:
Дописати коментар